Кінний клуб

     Поза сумнівом, коні – одні з найкрасивіших, величних і граціозних істот у світі. Існує безліч мастей, порід і забарвлень цих чудових тварин, і всі вони по-своєму неповторні і прекрасні. В конях поєдналося все – розум, благородство, відданість, жива енергія і прагнення до свободи… Міць і сила цих тварин просто не можуть не захоплювати. Подивіться на ці фото! Вони зроблені у туристичному комплексі "Воєводино", у якому ми відвідали кінний клуб.

     Серед переваг занять верховою їздою –  зміцнення і тренування м’язів тіла та поліпшення постави та зміцнення хребта, зняття стресу! Трішки з острахом, але ми спробували навчитися верхової їзди! З першого разу вийшло не ідеально, але скільки емоцій викликало!

      Догляд за кіньми – заняття не просте.  Представники професії «коняр» , з якими ми поспілкувалися, розповіли, що основне в цій професії – любити тварин.

Коняр, який провів для нас екскурсію конюшнею, наголосив, що перевага  цієї роботи  у спілкуванні з цими розумними тваринами і, одночасно, робота на свіжому повітрі, чудова фізична форма та клієнти клубу, з якими маєш нагоду поспілкуватися.  «В мої обов’язки входить чистити стійло,  в яких проводять час коні, очищення самих коней,  дати  їм корм і питво,   тобто  комфорт коней, їх ситість і чистота. Я люблю цю професію та із задоволенням проводжу тут свій робочий час!» – каже пан Василь.

         Примітка. До речі цю професію можна здобути у Рівненському ЦПТО, термін навчання від 1 до 2 місяців.

         А ще ми побачили карету Попелюшки. Не вірите? Погляньте, як вам?

     Якщо зробимо екскурс у минуле, то варто згадати про «жеребчинець» – державний кінний завод в с.Т.-Ремета, який був заснований у 1871 році, де вирощували як промислових, так і скакових коней. За часів Австро-Угорщини тут утримували 120 коней кількох порід, серед них і гуцуликів. Про увагу з боку Чехословаччини, до якої пізніше входив край за Карпатами, свідчить факт: у 1936 році кінні змагання на цьому заводі відвідав президент Томаш Масарик. Коні тут були навіть під час Другої світової війни. Державний завод розформували всередині 50-х років минулого століття, нині на його базі діє психоневрологічний інтернат. На окраїні села навіть іподром з трибуною існував.  А Тур’ї-Ремети стали основним місцем тусовки аристократії, коневодів із різних країн та технарів-спеціалістів, які повинні були забезпечувати потреби об’єкта.