Виготовлення сувенірної продукції.

         Подорожі – це дуже приємний спосіб проведення вільного часу. Ці моменти, проведені поза домом, хочеться продовжити, як можна довше (принаймні в пам’яті). Один із таких способів - це зберегти фрагменти відвідуваних місць та приємні спогади про них для власного будинку. У цьому допомагає збір сувенірів.

          Сувенір (від фр. Souvenir - спогад, пам’ять) - це предмет, призначений нагадувати про щось, наприклад, про відвідування деяких місць або заходів. Відповідно, сувеніри мають нести колорит місця, в якому вони були зроблені і придбані. Мотиви покупки і вільної витрати грошей досить сильні під час подорожей, тому індустрія сувенірного бізнесу є однією з важливих складових туризму. Не тільки кожна приймаюча туриста країна, а й окремі туристичні регіони (райони та міста) прагнуть створити в достатній кількості доступний, різноманітний, оригінальний сувенірний продукт, який би залишав приємне враження під час та після їх відвідування. Кожен сувенір повинен виконувати пізнавальну, рекламну, асоціативну роль. Сувеніром може бути, як магнітик, значок, листівка, так і предмет одягу, посуд, кулінарний виріб тощо.

         Готуючи власну сувенірну продукцію, ми намагалися врахувати всі ці важливі складові для виготовлення нашого індивідуального та цікавого сувеніра, який би нагадував про Перечинщину. В результаті наших зустрічей на базі Перечинської центральної районної бібліотеки та обговорення різноманітних ідей з нашими кураторами - ми визначилися. Головне - наші сувеніри мають відображати особливості та родзинки краю, досліджені нами в межах проекту «ПрофіКемп». Вони мають бути не складними у виготовленні, бо будуть створені нашими руками. Бажаючі їх придбати мають відчути тепло наших сердець, відчути позитивний меседж від усіх членів нашої команди «Feketa’s children», які наполегливо  досліджували та з любов’ю і гордістю розповідали про свою маленьку особливу батьківщину. Ми сподіваємось. що нам це вдалося! Поки що всі секрети не відкриваємо, але … дозволимо трішки підглянути…

        

Зустріч у бібліотеці

Проект «ПрофіКемп»  має на меті вивчення історико-культурної спадщини нашої малої батьківщини, дослідження історичних джерел, фольклорних та краєзнавчих видань та туристичних проспектів.  З метою розробки та укладання  туристичного путівника команди «Feketa’s children» ми завітали до Перечинської центральної районної бібліотеки, де мали нагоду  ознайомитися  з краєзнавчою літературою,  різноманітними туристичними довідниками. Адже, справді, де зібрано найбільше інформації? У бібліотеці! Де краще обміркувати  і отримати слушну пораду  щодо пошуку креативних ідей? У бібліотеці. Бо тут працюють творчі особистості, справжні хранительки знань  і мудрості.

     Директор бібліотеки Марія Кость  провела екскурсію залами бібліотеки, розповіла про картотеки і каталоги, діяльність інтернет-центру  та професію бібліотекаря.

   Ми, разом з кураторами, обговорили власні ідеї щодо формування туристичного маршруту, підготовки та побудови екскурсії, а також ідеї сувенірної продукції, яку можемо виготовити власноруч. Дискусія була жвавою, але  у суперечці, як відомо, народжується істина. У нашому випадку – оригінальний задум, до втілення якого будемо сміливо рухатися!

          

Велосидиба «Добра нуч»

         Туристи бувають різними: хтось любить подорожувати пішки, хтось автотранспортом, а бувають і такі хто, дбаючи про своє здоров’я , подорожує велосипедом. Велосипедний туризм – захопливий і відносно недорогий вид активного відпочинку і спорту. Все, що вам треба для катання на велосипеді – це велосипед і непогана фізична підготовка. Ніяких перешкод для велосипедного туризму не існує – паливо велосипеду не треба, він проїде у важкодоступні для автомобіля місця, для перетину складної місцевості велосипед можна перенести на руках і навіть узяти в потяг.

         Подорож на велосипедах вигідно відрізняється від пішохідного туризму швидкістю пересування, а від автотуризму – користю для здоров’я. Їзда на велосипеді зміцнює м’язи ніг, підвищує витривалість, покращує діяльність серцево-судинної і дихальної систем. Сучасні туристичні велосипеди легко управляються, швидко набирають швидкість і мають невелику вагу.

         Кращі місця для велосипедного туризму – Європа і Америка, де подорожі на велосипедах дуже популярні. У нас, на Перечинщині, теж готові приймати велотуристів. Мова йде про велосадибу «Добра нуч», що походить від назви села Дубриничі, або «Bed&Bike». Сьогодні наша команда «Feketa’s children» буде його досліджувати.

                       

         Аліса Смирна, власник садиби,  розповіла: « У  власності декількох осіб після розпаювання власності колгоспу опинився старий зерносклад, розташований у  селі Дубриничі на Перечинщині. Власники паїв довго обговорювали ідеї як його використати.  Вони хотіли його розібрати , щоб продати цеглу. Через якийсь час  складом почали цікавитися люди, які хотіли там зробити лісопилку. Але так як цей зерносклад фактично межує з хатою моєї бабуні – мені б не хотілося, аби вона жила біля лісопилки. А тому виникла інша ідея -  мої колеги німці порадили мені, що це прекрасний об’єкт, щоб зробити тут музей сільськогосподарських знарядь праці і такий собі центр міжнародних зустрічей. На першому поверсі ми зробили величезну залу для банкетів, традиційних весіль або скромних сніданків тих, хто зупиняється на другому. На другому поверсі - зручний хостел із величезною кімнатою на 16 ліжко-місць для велотуристів, яких не дуже охоче приймають готелі. На вулиці є літній душ. Тепер це називається велосадибою «Добра нуч», що походить від назви села, або «Bed&Bike».

         Як центру прийому туристів, в основному іноземців, велосадиба працює більше 10 років. Місцеві мешканці, які  спочатку доволі прохолодно сприйняли цю ідею, зараз почали звертатися до власниці з готовністю допомогти і якось заробити грошей. Це, скажімо, музичні колективи і просто жінки, що пропонують різні послуги: прибирання, приготування традиційних закарпатських страв. Тобто, місцева фольклорна група тут співає, а сусіди та  родичі  готують їжу з місцевих продуктів,  допомагають  на стіл накривати та прибирати. А ще є можливість реалізувати для туристів власні сувеніри (фіто-чаї, гриби тощо).    

         «В Австрії, наприклад, у таких будівлях, в фермерських будинках, так само роблять якісь корчми на вихідні.  Ми тут також пропонуємо закарпатські гуляння. Для туристичних  груп проводимо традиційне лемківське весілля з музикою та  обрядами, які викликають щире захоплення наших гостей»,                        - зауважує пані Аліса.

         Велосадиба належить до об’єктів  сільського зеленого туризму, який на Перечинщині добре розвинутий у такий селах як Лумшори, Тур’я Поляна, Зарічово.  Господарі, які приймають туристів,  не тільки  популяризують туристичні родзинки нашої Перечинщини, але й мають нагоду додатково   заробити певні кошти завдяки використанню потенціалу: природи краю, екзотики сільського побуту, ознайомлення з народними промислами та гастрономією. Спілкуючись з пані Алісою, ми дослідили, що розвиток сільського туризму  стає поштовхом для розвитку малого та середнього бізнесу на селі. Його розвиток також сприяє збереженню культури і духовності краян, це додаткові можливості для поширення знань та інформації про Закарпаття  у сучасному світі.

Корчма Підкова

     На дворі з’явились перші весняні промені сонця. На душі так легко і тепло, хочеться подорожувати.  Ми  продовжуємо досліджувати гастрономічні цікавинки нашого району. Команда «Feketa’s children» сьогодні завітала  до відомої  у Закарпатті –  корчми «Підкова».

     Мабуть, будь-які заклади, в які господарі вклали душу, виокремлюються і приваблюють своєю неповторністю.  Ці слова точно стосуються цієї перечинської корчми. Людмила Барник,  власник закладу каже: «До людей, що приходять в «Підкову», ми ставимось не як до клієнтів, а як до найкращих гостей чи найліпших друзів, на зустріч з якими давно чекали!».

      Корчма «Підкова» є унікальною відразу по кількох причинах.

    По-перше, біля входу тут встановлена найбільша в Україні підкова! Про що свідчить відповідний сертифікат від «Національного реєстру рекордів України». Чому підкова? Бо в цілому світі з давніх-давен вважають, що вона приносить щастя.

     По-друге, в «Підкову» можна приїхати на дегустацію…   регіональної кухні! Якщо по всій території Закарпаття проводяться дегустації сирів, вина та інших продуктів і напоїв, то тут проводиться дегустація місцевих страв – дегустація закарпатської кухні. Ви можете замовити сет, розрахований на чотирьох, в якому буде 13 закарпатських страв! Це не враховуючи узвару і фірмової «Сливовиці од діда Мішка». Загальна вага цих страв складає приблизно чотири кілограми! Подач різноманітних страв протягом дегустації в «Підкові» буде цілих п’ять. Можливо, це єдиний заклад на Закарпатті, що може запропонувати щось подібне.

     Корчма «Підкова» – це закарпатська домашня кухня. Тут немає страв, які прийнято називати «фаст-фудом». Зате в «Підкові» є кремзлики та токан, заправлена пасоля, страпачки, рокот-крумплі, папріґашка й шовдарь, пікниця і гурка, а ще пструг із Шипота, а ще запеченой коліно й відомі всім боґрач-гуляш і банош…Назви страв підписані так, як їх називають місцеві, що додає ще більшого шарму. І це далеко не весь список смаколиків від корчми.

Власне, слід сказати, що закарпатська кухня – це суміш української, румунської, угорської, циганської, польської та єврейської кухонь. Тому приїжджаючи в «Підкову» на дегустацію, Ви зможете скуштувати страви всіх народів, які жили й живуть у цьому прекрасному краї!

     Інтер’єр Корчми.

     Інтер’єр створений у приємному домашньому стилі. Весь дизайн розроблений так, що корчма наче промовляє до Вас, що «все гаразд». В ньому так і хочеться відпочити, покуштувати чогось смачненького і провести час в чудовій компанії, ні про що не турбуючись. 

     Знаходиться корчма «Підкова» на відстані 20 кілометрів від Ужгорода. І, окрім всього вище перерахованого, цікава тим, що має цілу армію шанувальників  із обласного центру,  які декілька разів на тиждень приїжджають сюди пообідати. Кажуть, що на вихідні ужгородців і закордонних туристів тут навіть більше ніж перечинців! Цей факт, мабуть, може служити найкращою рекламою.

Тому, якщо Ви хочете спробувати  Закарпаття  «на смак», смачно попоїсти чи весело провести час, рекомендуємо відвідати корчму Підкова». Це аутентичне місце зі своєю родзинкою і надзвичайно смачними стравами. Приїжджайте!

Лемківська садиба

     Якого ми роду-племені? Ким були наші діди-прадіди? У межах впровадження міжрегіонального проекту «ПрофіКемп» ми досліджуємо також історичну та культурну спадщину нашого краю. З цією метою ми відвідали хату - музей «Лемківська садиба». Музейний комплекс створено у 1985 році. Він відображає життя і побут лемків – однієї з етнографічних груп українського населення.  До речі, свою назву група отримала за часте вживання  діалектної  частки  «лем»  ( у значенні «щойно», «лише»). Самі ж лемки називали себе русинами або руснаками. Прародичами лемків називають плем’я білих хорватів, яке заселяло Західні Карпати. На Закарпатті компактні поселення лемків простягалися від річки Уж  у Великоберезнянському, Перечинському, частково Свалявському, Ужгородському та Мукачівському районах до річки  Попрад у Словаччині.

      Проживання лемків у гірській місцевості вплинуло на тип їх господарювання. Основним заняттям лемків було землеробство та  тваринництво. Орне поле, що утворювалося в результаті викорчування лісів, вимагало важкої і наполегливої фізичної праці,  родило переважно овес, квасолю, ячмінь , жито, але дуже мало пшениці. Однак багаті природні умови дозволяли полювати, рибалити, збирати лісові дари, виготовляти вироби з дерева та лози.

    Природно-географічні умови, господарська спеціалізація спричинили певні відмінності у побуті лемківського населення. Зазвичай, свої хати лемки будували вздовж річок. Типовими вважалися «довгі хати», під дахом яких зводилися житлова та господарська частини (хата, сіни, комора, стайня). Традиції будівництва довгих хат збереглися у  Перечинському районі.

     «Одна з них – перед вами. Хата збудована в 1902 році із букових колод. Такий зруб мазали нафтою, яка не тільки захищала стіни від гниття і червоточини, але й була оздобленням. Зверху на зруб наносили глину, розведену водою або олією. Покривали хату житньою соломою «жупою», пізніше гонтами, а в новіші часи бляхою або черепицею. Наша пам’ятка розташована на «горбі Голиця» у селі Зарічово. Її власниця Анна Ковач передала у 1984 році цю споруду для потреб села і 1985 році тут було створено музей.   Ця хата – оригінальна пам’ятка архітектурної забудови.  До комплексу забудови входять: жила частина (хижа, сіни і комора) та господарські приміщення (стодола, хлів і хлівець), що знаходяться в одному ряду, під спільним дахом. У хаті зібрані предмети побуту, які відтворюють матеріальну культуру лемків початку ХХ ст.: в сінях – дерев'яна ступа, жорна, великі дерев'яні миски, діжки для капусти із солом'яною кришкою, в коморі – старовинні столярські інструменти, дерев'яні бочки, посуд»,– розповідав нам екскурсовод Віталій Рац.

      Нас вразив скромний і практичний інтер’єр оселі. У житловій кімнаті  – стіл, різьблене ліжко, шафа, дерев'яна колиска, вішак для одягу, дерев’яні скрині – лади або шафарні, де зберігався одяг, постільна білизна. Все це зроблено руками дбайливого господаря.  На стінах – ікони та декоративні тарілки з рослинним орнаментом, який був характерним для розпису у лемків. Долівка земляна, яку перед великими святами господиня оновлювала – наносила свіжий покрив. І, звичайно, велика піч. В печі ся пекло та варило і  від неї   йшло тепло.

       Що споживали лемки? Щоденний раціон включав вівсяний або кукурудзяний хліб, картоплю, капусту, квасолю, киселицю та узвар. На свята вживали пироги та здобу. М’ясо вживалося рідко, переважно куряче. Пияцтво було рідкісним явищем, лише з нагоди весіль, хрестин та інших важливих подій  чоловіки могли собі дозволити чарку. Тому були здорові, сильні, витривалі і довго жили.

     Для лемків була характерна духовність і моральність. Вони дотримувалися постів та церковних свят. Були дуже чесними і порядними людьми, у зв’язку з чим крадіжки й розбій не мали місця на Лемківщині. Лемки оберігали чистоту свого етносу і мішані шлюби були рідкісним явищем і засуджувалися общиною.

     З розповідей наших дідусів та бабусь ми знаємо про історію волелюбних лемків: про депортацію з 1944-1946 роках,  про розселення на всій території України, про хвилі трудової міграції за кордон.   Щоденний побут, події суспільно-політичного та особистісного характеру сформували фольклор групи. З нашого дитинства ми чули і пам’ятаємо мамину колискову, «потішки», приказки та різні замовляння. Охоче відвідуємо фестивалі, такі як «Лемківська ватра», які пропагують культуру цього етносу: його говірку, народний одяг, пісні та звичаї.

     Ми радо запрошуємо  вас до нашого гостинного краю! Матимете нагоду відвідати та побачити не тільки «Лемківську садибу», а ще   багато інших цікавинок, якими славиться наша мала батьківщина!

Смачний сир – гордість і родзинка нашої Перечинщини!

       Історики кажуть, що перший сир був виготовлений аж 7000 років тому і у різних народів є свої історії та перекази щодо цієї події. Деякі легенди наголошують на його неземному походженні, розповідаючи, що людей навчили робити сир боги, але більшість оповідає про Його Величність Випадок. Кочуючи з місця на місце чи подорожуючи люди мали необхідність зберігати молоко, для цього ідеально підійшли мішки з козячих та овечих шлунків, ферменти з яких і сприяли утворенню нового, надзвичайно смачного та корисного продукту – сиру.

         Сир – молочний продукт. А де, на Вашу думку, найсмачніше молоко, як не у нашому закарпатському краї?! Сир такий ароматний та звабливий, що від одного запаху вже хочеться взяти найбільшу скибку і покласти до рота! І ось – мить блаженства!

       Символічно, що  там, де колись був склад зі зброєю, тепер варять сир. А сирні підвали розташовані в колишньому командному пункті  розформованої військової частини. Так, сьогодні ми в гостях у «Перечинської мануфактури». Нас гостинно приймають господарі  – родина Синєльникових. Наша команда досліджує доволі рідкісну  професію  «сировар» та знайомиться з технологією приготування сиру.

      «Все починалося з хобі. Було дуже цікаво спробувати «зварити» сир. Моя перша сироварня була місткістю 20 літрів. Брак досвіду не завжди гарантував хороший результат. Я багато експериментував. І після гарних відгуків про сир моїх друзів та знайомих поступово прийшло розуміння, що цією справою хочу займатися як підприємець. Спочатку було трішки лячно: а чи вийде? чи буде ринок збуту? Та  ми ризикнули. Міська рада  виділили нам в оренду приміщення, але воно було в доволі занедбаному стані. У 2016 році розпочали його ремонт. Для нас принциповим було дотримання всіх норм і вимог, тож до ремонту та оснащення цеху ми підійшли дуже відповідально.

         Що стосується обладнання, то в нас була принципова позиція, щоб знайти його в Україні. Тож замовили все в Сумах. Придбали пастеризатор на 500 л, спеціальні столи, форми, які ви тут бачите», – розповідає  пан  Олексій.

    Ми дізналися,  що робота з сиром надзвичайно ретельна, акуратна, а найголовніше –  постійна. Особливо, що стосується афінажу – процесу дозрівання сиру, коли його треба постійно перевертати, підтримувати сталу температуру і вологість. Бо сир, як дитина, потребує постійної уваги. Все залежить від того, як сировар дотримується технологій. Орієнтовно з 10 л молока виходить 1 кг сиру. Стандартний вихід у сироварів 10 відсотків сиру від загальної кількості молока. «Важлива не тільки його кількість, але й якість.  Бо що у корови на язиці – те у сировара у сирі. Тому смачний справжній сир не може бути дешевим продуктом», – зауважує Олексій Синєльников.

    Ми мали нагоду продегустувати   фірмові сири: «Перечинський» та «Полонинський», а також італійську качотту, до якої тут додають сушені томати, або ж пажитник. Саме останній вдало підкреслює смак сиру й надає йому пряного горіхового смаку.         Справжнім діамантом серед сирів тут є маленькі пармезанні кульки з часником, обкачані у спеціях. Сир так і називається «Діамант Карпат». А ще ріккота, смак якої відзначають всі відвідувачі. Є ще експериментальні сири: з чорнилом каракатиці, є витриманий у зеленому чаї та закарпатському сухому червоному вині,  з каперсами та липовим цвітом.

         Тут люблять гостей та  проводять численні екскурсії та дегустації.  Всім  охочим демонструють процес пастеризації молока, нарізання сирного зерна спеціальною лірою. Та особливе захоплення  викликає сирний підвал, де дозрівають сири. 

      «Немає меж досконалості у сироварінні, адже навчатися та відточувати уміння і рецептуру слід постійно. І це мені подобається, це дійсно творча і дуже цікава  справа», – наголосив власник сироварні. Його розповідь була настільки  цікавою і захоплюючою, що ми і не помітили як швидко збіг  час нашої екскурсії.   Наша команда  «Feketa’s children» черговий раз переконалася, що   знайти  саме свою справу для душі ніколи не пізно, треба лише хотіти працювати і вчитися в будь-якому віці!